Category Archive Проекти

Byadministrator

75 років тому через помилку радянських партизанів німецькі окупанти розстріляли мирних жителів села (відео)

У січні 1944 року в селі Доброводи Уманського району в період окупації села сталася жахлива подія, що забрала життя 31 чоловіка. 

Як розповіла нам бібліотекар Ніна Зозуля, до села випадково потрапили радянські партизани: їх направили в Добру, але вони сплутали назви і зайшли в Доброводи. Коли партизани пересіклися з військовими, зчинилася перестрілка, внаслідок якої загинули німецький комендант і солдат. Партизани відступили, а селянам довелося розплачуватися за смерті окупантів власними життями.

Після збройної сутички до села прибули карателі: вони відібрали 35 чоловіків, що проживали в Доброводах, а частина з них – у сусідньому селі Аполянка. Вивели приречених на межу двох сіл і там розстріляли, а Доброводи підпалили.

Чотирьом чоловікам із шеренги смертників вдалося врятуватися. Декого із селян смерть застала вдома.

Серед зими у січневі морози цілі родини лишилися на згарищі рідних домівок і мусили чекати весни в льохах та землянках.

Через 2 місяці після подій село було звільнено від окупації. Натомість місцеве чоловіче населення було мобілізовано до лав радянської армії.

Byadministrator

Таємничі підземелля Василіанського монастиря

Державний історико-архітектурний заповідник «Стара Умань», розташований в найстарішій будівлі міста – колишнього монастиря Василіанів (вул. Небесної сотні, 31), запрошує уманчан та гостей міста пройти новим туристичним маршрутом «Таємничими підземеллями Василіанського монастиря».

Ви ознайомитесь із 250-літньою історією монастиря, сповнену величних і трагічних подій; відчуєте подих минулих часів, згадаєте імена яскравих особистостей , чиї долі нерозривно вплетені у долю м. Умань.

Byadministrator

Недалеко від Умані знаходиться камінь із висіченим зображенням русалки

Недалеко від Умані знаходиться камінь із висіченим зображенням русалки. Історія походження русалки обросла легендами, тому точно встановити, хто її створив і коли, неможливо.

Краєзнавець Вадим Перегуда стверджує, що в урвищі «Звірки» над річкою Уманка, де розташований камінь із зображенням русалки, знаходиться величезна мегалітична ритуальна площадка, яка дуже подібна до тої, що домінує над долиною річки Кам’янки. На багатьох кам’яних валунах збереглися  недостатньо чітко зафіксовані піктографічні символи – руни.

Byadministrator

“Голодомор – це чорна сторінка нашої історії”: офіційно на Уманщині голодною смертю загинуло 14 155 осіб

Бібліотекар села Доброводи Уманського району Ніна Зозуля записала спогади односельців, які пережили голод 1932-1933 років.

Жінка зібрала близько сотні щемливих історій, пов’язаних з найтрагічнішими подіями в історії українців. Вона мала на меті зберегти ці спогади для нащадків, аби вони шанували пам’ять загиблих і ніколи не дозволили жахливій драмі 20 століття повторитися.

Зібрані матеріали Ніна Андріївна друкувала у місцевій районній газеті. Деякими спогадами вона поділилася у відео.

 

За даними “Національної книги пам’яті жертв Голодомору” у 1932-1933 роках голодною смертю загинуло 14 155 осіб.

 

Byadministrator

Фестиваль «Монгольф’єрія. Квітуча країна»: як це було (відео)

В Умані пройшов Чемпіонат України з повітроплавного спорту та міжнародний фестиваль повітряних куль «Монгольф’єрія. Квітуча країна».

В чемпіонаті взяли участь 10 екіпажів. 28 вересня судді визначили переможця, який отримав титул чемпіона України та Кубок турніру. Ним став Валентин Щенявський, пілот-інструктор Київського клубу повітроплавного спорту “Пілот”.

Крім того, команди боролися за Кубок мера Умані Олександра Цебрія, який дістався спортсменам, що продемонстрували свою майстерність краще за всіх.

Ініціатором проведення чемпіонату в Умані став Сергій Скалько – багаторазовий рекордсмен України, президент громадської спілки «Українське повітроплавне товариства», керівник Школи пілотів та повітроплавного товариства «Монгольф’єр».

В рамках міжнародного фестивалю в Умані був встановлений рекорд України – «Перший тандем-стрибок з парашутом з повітряної кулі».

На рекорд наважилася команда повітроплавного товариства «Монгольф’єр». Пілоти Сергій Скалько та Юрій Бейдик підняли тепловий аеростат на висоту 4038 метрів, а тандем парашутистів Марія Ткаченко та інструкто парашутного спорту Олександр Марушко здійснили феєричний стрибок, встановивши рекорд України «Перший тандем-стрибок з парашутом з повітряної кулі».

Досягнення було зафіксовано офіційним представником Національного реєстру рекордів України.

 

Повітроплавні пілоти, що прибули на фестиваль “Монгольф’єрія. Квітуча країна”, проводили розважальні польоти для уманчан.

 

Byadministrator

Уманчани відвідали безкоштовний майстер-клас з гончарного мистецтва (відео)

В рамках Днів європейської спадщини 22 та 23 вересня в Умані було проведено ряд цікавих екскурсій, виставок, майстер-класів.

У творчій майстерні “Діда Панаса й Тараса” усі охочі мали змогу познайомитися з властивостями глини, послухати про її значення в українському побуті.

Також уманський гончар дід Панас провів майстер-клас з гончарного мистецтва, в якому із задоволенням брали участь і дорослі, і малі.

Завітати до народних умільців можна за адресою: вул. Небесної сотні, (кол. Радянська), 31.

Деталі за тел.: (068) 613-02-24.

Byadministrator

“Випадки з болем у руках і ногах, коли людям ставало краще ще тут, на цьому місці, я й не рахую. Їх дуже багато.” – очевидець про зцілення хворих у долині Миколи Чудотворця

В Уманському районі існує місце масового паломництва: жителі близьких і далеких міст, сіл з усієї України їдуть у  Коржовий Кут за зціленням тіла та душі, наповненням Живою Енергією, або ж просто для відпочинку від буденної рутини на лоні тихої природи. Благодатну атмосферу створює містичне місце – “камені”, як його називають в народі.

Унікальність цього природного явища полягає в тому, що на камені якимось чином утворилися виямки у вигляді слідів людських стоп. Віряни впевнені, що ці сліди залишив Миколай Чудотворець і вони наділені здатністю зцілювати від хвороб, загоювати душевні рани, дарувати здійснення найсокровенніших бажань.

Місцевий житель Валерій Владиславович ще з 2007 року наглядає за долиною. Ця місцина включена до переліку об’єктів зеленого туризму Уманщини і користується великою популярністю. Про існування так званих “слідів” старожили знали дуже давно, але це ніколи не набувало особливого розголосу. Після того, як до каменя виник інтерес, вчені взялися його досліджувати. Після завершення геологічних процесів походження слідів встановлено не було. Більше того, вони утворилися задовго до появи людини як виду на планеті. На сьогоднішній день відомо про 3 місця із закам’янілими слідами – це одне з них.

Валерій Владиславович привітно зустрічає приїжджих, охоче спілкується з гостями. Люди, що вірять в божественне походження слідів на камері, можуть придбати у церковній лавці атрибути і з молитвами усамітнитися в капличці. Інші віддають перевагу безпосередньому перебуванню на слідах і проводять по кілька годин на камені, заряджаючись енергією.

“Людей приїздить дуже багато. Ми підрахували, що на камені може поміститися до 40 осіб. Комусь вистачає 15 хвилин провести тут, інші можуть затриматися і на кілька днів. Але, від’їжджаючи, переважна більшість паломників відчуває полегшення,” – розповідає Валерій Владиславович.

Нас, як і кожного читача, цікавило одне питання: чи справді після перебування на цьому місці люди зцілюються від хвороб? Чоловік стверджує, що це правда. Особисто для себе він веде таку-собі внутрішню статистику. Коли приїжджі йому довіряються і розповідають, з яким недугом зіштовхнулися, то він просить повідомити, чи стало людині краще. І в більшості випадків хвороби відступають: якщо не назовсім, то хоча б відчувається фізичне полегшення.

“Я знаю про випадки, коли людям відміняли операції по онкологічних захворюваннях. Маючи злоякісні утворення, хворі їхали до цього місця, сиділи на камені, молилися. А з часом мені телефонували і повідомляли радісну й приголомшливу звістку: хвороба відступила, утворення зникло!

Не так давно у нас побував чоловік, якому це місце наснилося. Останнім часом він має хворобу спини, без знеболюючих уколів не обходився. А уві сні йому хтось сказав, щоб той їхав у Кут на камінь. Через Інтернет він знайшов, що то за Кут такий і де той камінь. Приїхав. Ось уже певний час він не приймає знеболювальних, бо вони йому не потрібні.

А от випадки з болем у руках і ногах, коли людям ставало краще ще тут, на цьому місці, я й не рахую навіть. Їх дуже багато. Зняти набряки часом вистачає і 15 хвилин.”

Дуже часто на місце паломництва приїздять сім’ї, у яких немає дітей.

“З 2007 року у сім’ях, які на цьому місці просили дітей, народилося 5324 немовлят. Із них шість випадків – двійнята, незабаром народяться сьомі. І це при тому, що в роду ні батька, ні матері, двійнят раніше не було.”

Валерій Владиславович постійно перебуває у долині. Він облаштував місце, де приїжджим можна заночувати. Сам збирає цілющі трави, сушить їх на чай. З тими, хто побував на унікальному місці, підтримує зв’язок, а хто їде вперше – проконсультує, як краще доїхати, ознайомить з усіма хвилюючими питаннями.

“Я розумію, що люди не завжди вірять у зцілення, у мої розповіді. Це треба самому приїхати сюди, побути, відчути і побачити на власні очі,” – додає Валерій Владиславович.

Чи справді ці утворення на камені мають божественне походження? З усією певністю сказати не можна. Хто вважає себе релігійною людиною, той, звісно, бачить у них такий-собі подарунок неба, до якого можна торкнутися і відчути на собі благодать. Скептики, які не вірять у можливість матеріального прояву духовного світу, все спирають на людську психологію і гру уяви та збіг обставин. Але в будь-якому випадку варто поїхати самому і переконатися в першу чергу для себе, що місце дійсно випромінює особливу позитивну енергетику, якої часом нам не вистачає.

 

З усіма додатковими питаннями можна звернутися безпосередньо до Валерія Владиславовича за телефоном: 097 15 314 65 або 063 84 026 23.

Byadministrator

У Легедзино традиційно вшанували пам’ять прикордонників, які загинули в боях у 1941 році

5 серпня у Легедзино Тальнівського району відбулося традиційне вшанування пам’яті полеглих прикордонників, які  у 1941 році загинули на околицях села, стримуючи ворожий наступ.

Цього дня у братській могилі було захоронено рештки 10 невідомих солдатів, знайдених науковцями під час проведення розкопок.

Також організатори вперше показали історичну реконструкцію останнього бою прикордонників Коломийської застави, в якому спочинок знайшли близько 500 прикордонників та 150 службових собак. Про перебіг боїв та їх історичну значущість розповів керівник заповідника “Трипільська культура” Владислав Чабанюк.

“Для нас ця війна закінчиться лише тоді, коли ми знайдемо і перепоховаємо рештки останнього невідомого солдата,” – додав історик.

 

Урочисту частину біля підніжжя пам’ятника прикордонникам та їх вірним собакам відкрив легедзинський сільський голова Сергій Гульченко.

Учасники мітингу вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Захід продовжився концертною програмою.

 

Біля села Легедзине батальйон, прикриваючи відхід штабних частин командування Уманського армійського угрупування, 30 липня прийняв свій останній бій…

Сили були надто нерівними: проти півтисячі прикордонників полк фашистів. І в критичний момент, коли німці пішли в чергову атаку, майор Лопатин дав наказ послати в рукопашний бій з фашистами прикордонників і службових собак. Це був останній резерв.

Видовище було страшне: 150 (дані різні – від 115 до 150 прикордонних псів, в тому числі і з Львівської прикордоншколи службового собаківництва) навчених, напівголодних вівчарок, проти німців, що поливають їх автоматним вогнем. Вівчарки впивалися фашистам в глотки навіть в передсмертних судорогах. Ворог, покусаний в прямому сенсі і порубаний багнетами, відступив, але на підмогу підійшли танки. Покусані німецькі піхотинці, з рваними ранами, з криками жаху, сплигували на броню танків і розстрілювали бідних псів. У цьому бою загинули всі 500 прикордонників, жоден з них не здався в полон. А вцілілі собаки, за словами очевидців – жителів села Легедзине, до кінця залишилися відданими своїм провідникам. Кожна з уцілілих в тій м’ясорубці, вляглася біля свого господаря і нікого не підпускала до нього. Німецькі звірі, пристрілювали кожну вівчарку, а ті з них, кого не підстрелили німці, відмовлялися від їжі і померли від голоду… Навіть сільським собакам дісталося – німці розстрілювали великих собак селян, навіть тих, хто був на прив’язі. Лише одна вівчарка змогла доповзти до хати і впала біля дверей.

 

Byadministrator

В Умані вшанували пам’ять уродженців Тернопілля, розстріляних комуністами

27 липня в Умані відбувся мітинг-реквієм, приурочений роковинам розстрілу в’язнів Чортківської в’язниці, що на Тернопільщині.

В останню п’ятницю липня біля меморіалу жертвам політичних репресій зібралися рідні розстріляних мирних громадян, небайдужі до власної історії, а також почесні гості: голова Черкаської обласної державної адміністрації  Юрій Ткаченко, заступник голови Черкаської обласної державної адміністрації Віталій Коваль, голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна, голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук, заступник міського голови м. Умань Жанна Лозінська.

Високопреосвящені владики та всечесні отці відслужити поминальну падахиду за жертвами Чортківської трагедії.

Почесні гості були запрошені до слова.

Учасники поминальних заходів поклали квіти до підніжжя меморіалу та запалили свічки за душі загиблих.

Цьогоріч виповнюється 77 років від трагічних подій на Галичині у період Другої світової війни. Тоді, у червні-липні 1941 року, перед відступом Червоної Армії з території Західної України у місцевих в’язницях,  без вироку суду, було знищено тисячі мирних мешканців краю.

Чортківський етап прибув до Умані 19 липня 1941 року. Після виснажливого переходу люди не могли рухатися, а на п’яти колоні наступав німецький фронт. Тоді енкаведисти вирішили всіх розстріляти.

20-21 липня червоні завершили свою чорну справу. Невеликими групами людей заганяли в підвал і під гудіння автомашин розстрілювали. За розпорядженням військового прокурора фронту і заступника народного комісара держбезпеки Ткаченка – розстріляно і закопано 767 в’язнів, засуджених і підслідних за контрреволюційними статтями. 123 в’язні були розстріляні дорогою до Умані. Серед 954 в’язнів, етапованих з Чорткова Тернопільської області до Умані, були переважно вчителі, священнослужителі, науковці, селяни. 

Лише у 1991 році вперше заговорили про трагедію. До того часу ніхто не згадував про страшні тогочасні події, а братські могили розстріляних поросли деревами і кущами.

У 2011 році за кошти, надані бюджетами Тернопільської обласної ради та районів, мешканці яких були закатовані в Умані, було відкрито меморіал, біля якого щороку збираються делегати двох областей аби розділити скорботу за загиблими земляками.