Бій під Крутами як символом опору агресорам

Byadministrator

Бій під Крутами як символом опору агресорам

29 січня виповнюється 100 років бою під Крутами, коли на підступах до Києва бійці УНР чинили опір російськими червоногвардійцями.

У той день під селищем Крути поблизу села Пам’ятне чотирьохтисячна більшовицька армія Михайла Муравйова зіткнулася із загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що захищали УНР.

У ході кількагодинного бою бійці УНР завдали значної шкоди супротивнику (кілька сотень бійців), але багато з них також загинули. Їм не вдалося зупинити наступ більшовиків, але, розібравши залізничну колію, вони затримали його на кілька днів. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Один із січовиків так описував від’їзд добровольців:

“Посадка відбувалася цілком спокійно, якщо не рахувати того, що в останню хвилину прибігла до потягу пані Лукасевич (дружина небіжчика Є. Лукасевича) шукати свого сина Левка, тоді учня 6-ї кляси, який “нелегально” вступив до куреня. Бідна мати гірко плакала, вмовляючи сина лишитися, але, звичайно, безуспішно.

Спокійніше вела себе сестра іншого шестикласника Соколовського. Ледве стримуючи сльози, хрестила брата і всіх від’їжджаючих… Молоденький Соколовський весело заспокоював сестру, не передчуваючи, що за пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою. Під спів “Ще не вмерла Україна” ешелон рушив на північ”.

З надзвичайним піднесенням чекали оборонці ст. Крути на прибуття підкріплень. Та коли о 4 год. ранку 29 січня ешелон з 1-ю Українською юнацькою школою й студентською сотнею прибув до ст. Крути, на Ф. Тимченка і його бійців чекало розчарування.

Боєздатність стомлених і виснажених юнаків 1-ї Української військової школи залишала бажати кращого, а “Січові стрільці” виявились невишколеними й зле екіпірованими студентами й гімназистами, які заледве надавались до участі в бойових діях.

Сотник А. Гончаренко відразу ж відправив юних січовиків (серед яких був і його молодший брат) подалі від залізниці, на крайню ліву ділянку позицій. “Студентській сотні роздано по одній чи дві обойми з попередженням, аби поводились обережно, бо ж багато було таких, що стріляти не вміли,” – згадував один з січовиків.

Тим часом, бронепотяг М. Ярцева і бойовий потяг С. Лощенка здійснили наскок на ст. Плиски, зайняту авангардом червоних. Свідок подій так описував цей бій:

“Ярців маневрував зі своїм броневиком Крути – Плиски, які були зайняті уже більшовиками, котрих забажали покропити вогнем гармат Лощенко і Ярців. Вони, згасивши світла, рушили на Плиски о годині 5-й ранку, саме тоді, коли вивантажувалися прибулі з Києва юнаки з військової школи та Студентського куреня СС.

Більшовицька артилерія з-поза Плисок вже обстрілювала Крути. Бахмач був у руках московських військ. Лощенко і Ярців, влетівши з броневиками на станцію, відкрили шалений вогонь по москвинах. Які були втрати – тяжко сказати, бо, “погравши на бандурі” яких з 20 хвилин, наші бронепотяги вийшли зі станції”.

Сотник Д. Носенко, який перебрав командування бойовим відтинком під Крутами, вважав свої сили недостатніми для успішної оборони проти більшовиків. Він негайно наказав підготувати на схід від залізничної станції позиції для оборони. Виконуючи наказ, бійці взялися копати шанці по обидва боки від високого залізничного насипу.

“Жваво почали строїти примітивні окопи по залізниці Чернігів-Ічня, що перетинає біля Крут колію Київ-Бахмач, – згадував один з юнаків. – Ніяких саперних приладь не було, тому під залізничним насипом відкидали сніг, трошки відрубали замерзлої землі, наложили якогось дерева і вийшли окопи, які могли захищати від куль лежачого”.

Щоб ускладнити червоним просування на захід, було пошкоджено залізницю на ділянці між станціями Плиски і Крути. Довідавшись, що на ст. Плиски знаходиться ворожий бронепотяг, Д. Носенко надвечір 29 січня вислав кінний відділ куреня Смерті в обхід цієї станції з завданням пошкодити колію. Але червоногвардійці відбили напад, не давши відрізати себе від сполучення з Бахмачем.

Зневірившись у можливості протистояти більшовикам, 13-й Січовий полк від’їхав у запілля для демобілізації. Під командою сотника Д. Носенка лишились 100 вільних козаків й вояків куреня Смерті, 300 юнаків 1-ї Української військової школи й 116 січовиків Помічного куреня.

Як стверджував у спогадах А. Гончаренко, разом сили оборонців ст. Крути налічували 20 старшин і 500 бійців. Носенко був упевнений, що не зможе втримати позицію без підкріплень. Сотник Ф. Тимченко від’їхав до Ніжина, щоб спробувати переконати розташований там курінь ім. Т. Шевченка приєднатися до оборони ст. Крути.

 

(Visited 1 times, 1 visits today)

About the author

administrator administrator

Leave a Reply

%d блогерам подобається це: